Особливості місцевої терапії уражень шкіри в дитячому віці

Місцева терапія є невід’ємною складовою комплексного лікування різних захворювань шкіри у дітей. Коректне застосування топічних засобів дозволяє не лише зменшити інтенсивність клінічних проявів (забезпечити знеболювання при вираженому больовому синдромі, усунути свербіж тощо), а й вплинути на патогенетичні ланки хвороби, захистити орган він пошкоджувальної дії негативного чинника та відновити фізіологічні властивості уражених тканин. У рамках науково-практичної конференції з міжнародною участю «П’ята академічна школа з педіатрії» доповідачі неодноразово зверталися до питань застосування місцевої терапії при ураженнях шкіри у педіатричних пацієнтів.

Про особливості догляду за дитячою шкірою розповіла заслужений лікар України, завідувач кафедри дитячих і підліткових захворювань Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор Галина Володимирівна Бекетова.

— Шкіру людини можна порівняти з дзеркалом, яке відображає стан здоров’я цілого організму. Чиста, зволожена та м’яка шкіра у дитини свідчить про відсутність у неї проблем зі здоров’ям, добрий загальний стан і є ознакою якісного догляду за малюком. Навпаки, будь-які ураження шкіри можуть бути проявами як локальних, так і системних розладів. Шкіра складається з трьох шарів: епідермісу, власне дерми та гіподерми. Епідерміс виконує низку важливих функцій: регулює втрату шкірою рідини, захищає її від ультрафіолетових променів, а також токсинів і мікробів. Незважаючи на морфологічну подібність шкіри дорослого та дитини, все ж існують певні особливості, котрі обґрунтовують потребу у забезпеченні адекватного догляду за шкірою малюка.

Анатомо-фізіологічні особливості шкіри у дітей (J. Nikolovski et al., 2008):

• менша товщина (до 5 разів), особливо рогового шару, що зумовлює її вищу чутливість до дії зовнішніх подразників; тонкий епідерміс;
• недорозвинена базальна мембрана, яка пояснює більшу схильність шкіри дитини до лущення;
• висока гідрофільність, а відтак — схильність до швидкої втрати вологи;
• менша кількість натуральних зволожувальних факторів;
• менша кількість меланіну, що зумовлює високу чутливість до ультрафіолетових променів;
• менші розміри корнеоцитів.

Першим критичним періодом для шкіри малюка є перехід з водного внутрішньоутробного середовища існування до безводного. У перші години після народження шкіру немовляти захищає сироподібна змазка (vernix caseosa), яка на 80% складається з води, білків, пептидів з антибактеріальною активністю і секрету сальних залоз (себіуму). Саме компоненти себіуму мають важливе значення у захисті шкірного покриву новонароджених. Так, нерозчинні жирні кислоти володіють антисептичною активністю щодо бактерій, вірусів, грибів; ліпіди чинять протизапальну дію та підтримують цілість шкірного бар’єра. Себіум виконує роль системи доставки до рогового шару антиоксидантів, антибактеріальних ліпідів, феромонів і вітаміну Е.

У забезпеченні адекватної бар’єрної функції шкіри важливу роль відіграє і так звана водно-ліпідна (кислотна) мантія Маркіоніні. Вона складається з себіуму й органічних кислот, які синтезуються представниками мікробіому шкіри (лактобактеріями, епідермальними стафілококами тощо), що забезпечують підтримку слабокислого рН шкіри (в нормі 4,7–5,5), стимулюють місцевий імунітет і згубно діють на патогени. Ліпіди себіуму змішуються із секретом потових залоз та емульгуються у вигляді тонкої водно-ліпідної плівки. Водно-ліпідна мантія є своєрідним природним кремом, який запобігає негативному впливу зовнішніх факторів на дитячий організм.

У дітей раннього віку водно-ліпідна мантія часто пересихає, її рН зміщується у лужний бік, що призводить до розвитку уражень шкіри, зокрема пелюшкового дерматиту (ПД).

Пелюшковий дерматит (код за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду — L22) — це патологічний стан шкіри дитини, який виникає внаслідок дії фізичних (вологість, температура), механічних (тертя тканин), хімічних факторів (аміак, травні ферменти, жовчні кислоти) та мікробних чинників при використанні пелюшок/ підгузків. ПД уражає близько 35% дітей з піком у 10–12 міс.

Однією з причин збільшення частоти ПД у дітей є неправильне використання сучасних підгузків, зокрема їх тривале носіння та нехтування батьками частотою їх заміни. Це супроводжується підвищенням температури та вологості у зоні підгузка, тривалим контактом шкіри з випорожненнями дитини, а результатом є ураження шкіри. Підвищена вологість і тривалий контакт шкіри із сечею збільшують її проникність та чутливість, активують розмноження бактерій і грибів. Протеази та ліпази здійснюють пряму подразливу дію на шкіру, роблять її більш чутливою до солей жовчних кислот. Крім того, уреаза, яка синтезується бактеріями калових мас, взаємодіє з сечовиною, в результаті чого утворюється аміак, який підвищує рН середовища, активує ферменти, пошкоджує водно-ліпідну мантію та збільшує проникність шкіри. До факторів ризику розвитку ПД також належать використання пелюшок, які не промокають та не пропускають повітря, неякісне прання та прасування пелюшок, спадкова схильність до алергічних захворювань, дерматит у сімейному анамнезі, прийом антибіотиків, діарея, штучне вигодовування, а також спекотна та волога погода (C.H. Li et al., 2012).

Виділяють три ступені тяжкості ПД (C. Klunk et al., 2014):

• легкий ступінь характеризується незначною гіперемією шкіри без явного набряку та інфільтрації, можлива поява макуло-папульозного висипу, зазвичай ділянка запалення має невелику площу, що не впливає на самопочуття та поведінку дитини;
• середній ступінь тяжкості супроводжується появою яскравої та поширеної гіперемії, локального набряку, макуло-папульозним висипом, можлива поява окремих ерозій на місці поодиноких пухирців із серозним вмістом;
• тяжкий ступінь характеризується наявністю зони яскраво вираженої гіперемії, що займає всю площу шкіри, яка контактувала з підгузком; з’являються набряк, глибока інфільтрація, множинні ерозії, значний висип (везикуло-папульозний і пустульозний внаслідок приєднання інфекції).

Діагностика ПД не становить труднощів, проте важливо виключити стрепто-, стафілококове та кандидозне інфікування шкіри. З цією метою доцільним є дослідження методом полімеразної ланцюгової реакції на гриби роду Candida та бактеріологічний посів з ділянки ураженої шкіри. При цьому необхідно пам’ятати, що діагноз кандидозу шкіри встановлюють у двох випадках: при розвитку алергічної реакції на збудника або при його інвазії у глибше розташовані шари шкіри. Наявність грибів роду Candida на поверхні непошкодженої шкіри не є маркером кандидозу.

Тактика ведення пацієнтів з ПД включає три напрями (G. Jevalikar et al., 2016; C.M. Wheat et al., 2017):

• Гігієнічні заходи (часті та тривалі повітряні ванни, відмова від непромокальних підгузків, часта заміна пелюшок, використання гігроскопічних одноразових підгузків, які пропускають повітря, дотримання оптимального температурного режиму (20– 22 °C), корекція харчового раціону дитини, зокрема зменшення споживання білків і соків, які підкислюють випорожнення).
• Симптоматична терапія (у разі інтенсивного свербежу розглядають можливість застосування антигістамінних чи кортикостероїдних препаратів).
• Місцева терапія, метою якої є відновлення та збереження водно-ліпідної мантії (гідранти), профілактика вторинного інфікування шкіри (антисептики, природні антибіотики та протигрибкові засоби) та відновлення цілості захисного бар’єра шкіри (репаранти). Основним вимогам місцевої терапії ПД у дітей відповідає високотехнологічний захисний крем РеКрем, який містить природні гідранти, антисептики та репаранти.

Слід зазначити: особливістю захисного крему є те, що він взаємодіє з відмерлими клітинами епідермісу, відновлюючи його цілість, і функціонує як захисний бар’єр за рахунок утримання вологи та ліпідів, які продукує сам організм. Цей бар’єр аналогічний природному, коли шкіра має цілісну водно-ліпідну мантію. На відміну від зволожувального, захисний крем не залишається на поверхні шкіри, а повністю всмоктується, тим самим не перешкоджаючи потовиділенню та диханню шкіри. Дія крему закінчується природним шляхом у процесі злущення відмерлих клітин шкіри. На відміну від зволожувальних кремів, котрі забезпечують проникнення штучної вологи лише у верхні шари епідермісу, захисні креми допомагають зберегти власну вологу всередині шкіри, тобто сприяють її фізіологічному відновленню.

До складу засобу РеКрем входить оптимальна кількість діючих речовин, які забезпечують його багатофункціональність. Пантенол (провітамін B5) — це відновний і захисний компонент, котрий покращує гідратацію та еластичність шкіри, збільшує міцність колагенових волокон, сприяє регенерації шкіри та слизових оболонок, запобігає стягуванню шкіри та формуванню грубих рубців. Ланолін — це гіпоалергенний ультрачистий емолієнт, хімічно та фізично подібний до ліпідів рогового шару, який пом’якшує і зволожує шкіру, утворюючи на її поверхні напівпроникні (дихаючі) плівки. РеКрем також містить бджолиний віск (запобігає втраті вологи, володіє протизапальними властивостями), гліцерин (сприяє утримуванню вологи, відіграє роль стабілізатора-емульгатора), оксид цинку (володіє в’яжучими, заспокійливими, антисептичними, адсорбційними, протизапальними властивостями, використовується як сонцезахисний засіб), екстракт алое (зволожує шкіру, сприяє її регенерації, містить речовину з протимікробною активністю — бартолоїн), екстракт ромашки (володіє протизапальними, регенеративними, антимікробними, антиалергійними, седативними, місцевоанестезувальними властивостями), олію звіробою (забезпечує протимікробну активність) та ядер солодкого мигдалю (регулює водно-ліпідний баланс), а також токоферол (потужний антиоксидант). РеКрем відповідає стандартам Good Manufacturing Practice (GMP), не містить алергенів, парабенів, етанолу, барвників і може використовуватися у дітей від народження.

Стаття в оригіналі знаходиться за посиланням:

http://www.health-ua.com/article/45059-osoblivost-mstcevo-terap-vpedatr